Опубліковано в: Основа (Львів) - 2003. - №3 (149). - С.1-2

У 1840 р. в руки молодого П.Куліша випадково потрапив список незнаного козацького літопису, судячи з почерку переписаного у першій половині XVIII ст. Літопис охоплював події від початків Хмельниччини до початку XVIII ст. Після смерті великого гетьмана Україна надовго перетворилася в арену кривавих боїв. І не тільки московські і польські війська, татарські і турецькі загони плюндрували її землі. Жорстока боротьба за гетьманську булаву, коли один претендент орієнтувався на Москву, інший на Варшаву, а третій кликав на допомогу ординців, руйнувала міста і містечка, перетворювала на попіл села, що цвіли садами вздовж численних річок. Після розгрому московського війська під Конотопом (1659) у Москві панував переполох і паніка, а Польща лежала в руїнах після шведської навали. Але козаки, підбурені старшиною і січовиками, яких запалив іменем сина покійного Богдана Хмельницького його соратник, схильний до авантюризму кар'єрист Іван Брюховецький, звалили іншого Богданового соратника гетьмана Івана Виговського, віддали булаву недалекому Юрасеві Хмельницькому і знову запросили московське військо, підписавши угоду, яка перекреслила навіть те, що було записано у „Березневих статтях", поданих Богданом після Переяслава... Коли Москва і Польща, знесилені боротьбою на Україні, вирішили перепочити, поділивши в Андрусові козацькі землі по Дніпру, нащадок давнього козацького роду Петро Дорошенко, який взяв булаву, відштовхнувши гетьмана Степана Опару, котрий в своїй орієнтації хитався між поляками і ординцями, розпочав боротьбу за Україну проти обох її ворогів. Спалахнула примара єдності. Навіть Іван Брюховецький, на той час гетьман московської сторони і боярин царський, був готовий приєднатися до цієї боротьби, але його розтерзали козаки, не простивши боярства і московських гарнізонів, запрошених на Україну.