"Привид ходить по Європі, привид комунізму", — такими словами К.Маркс і Ф.Енгельс почали свій знаменитий "Маніфест Комуністичної партії". Минуло вже понад 150 років, але "привид", який забрав десятки мільйонів українців та перетворив наш чорнозем на "зону відчуженя", усе ще ходить…
Цього року нам обрали нового президента, а, отже, і нову політику, в тому числі і на історичному фронті… 23 березня 2010 року вийшов Указ Януковича «Про додаткові заходи щодо відзначення 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років». Як студента історичного факультету мене, в першу чергу, обурює; як галичанина − те, що ця війна тривала всього з «1941 − 1945»; як онука молодшого сержанта Добушовського Василя, який 8 травня 1945 р. «брав» Берлін, мене обурює сам процес святкування цього свята. Пояснюю…
Як студента історичного факультету, мене обурює термін «Вітчизняній»... По-перше: якщо вже радянсько-російська історіографія намагається прищепити подіям 1941 − 45 років термін «Велика вітчизняна війна», то нагадаємо, що в імперській історії ХХ століття «Великая отечечественная» вже була. Йдеться про Першу світову війну, яку в Росії офіційно називали «Второй оттечественной войной» (перша − це війна з Наполеоном 1812 року). Отже, події 1941 − 1944 рр., спираючись саме на російську історіографію та хронологічні принципи − ніяк не можуть трактуватися як «Великая отечественная». По-друге: якщо замислитись над самим терміном «вітчизняна», то він заперечує статус «світової» й радше несе значення якоїсь громадянської, аніж міждержавної війни.
Як галичанина, мене обурює… Президент України визначив рамки «Великої вітчизняної війни» роками з 1941 по 1945. З цього виходить, що поки війна не перейшла кордони СРСР, то її просто не було. А як бути з галичанами, які у складі Польської держави, ввійшли у війну 1 вересня 1939 р., коли німецькі війська напали на Ґданськ? Нацистська Угорщина, за тихої згоди Гітлера, втопила в крові Карпатську Україну ще в березні 1939-го.
Як онука молодшого сержанта Добушовського Василя, який 8 травня 1945 р. «брав» Берлін мене обурює сам процес святкування цього свята. … Наприкінці 1980-х з’ясувалось, що впродовж майже двох років війни, з 1939 по 41-й, СРСР та Німеччина були в ній союзниками. За цей час Гітлер захопив майже всю Центральну та Східну Європу, а радянські війська Західну Україну, Прибалтику, частину Білорусі та Молдови та ще ряд територій. Ці два роки (1939-1941) відзначились масовими розстрілами в підвалах новостворених відділків НКВС та засланням на Сибір. Внаслідок цього певна частина західноукраїнців намагалась порозумітись з новими окупантами, тепер уже німецькими. Ця формальна угода закінчилась проголошенням у Львові 30 червня 1941 р. Української держави, що суперечило стратегії німців. Створені на початку 40-х Українська Повстанська Армія та Дивізія «Галичина» концентрували в своїх лавах значну частину свідомих українців. Свідомих − отже незалежних…
Існувала і та частина галичан, яка в силу певних життєвих обставин воювала в роки Другої світової війни у складі Червоної армії. Історія − це не лише сухі факти, події та дати; це ще й долі тих людей які творили цю історію. Людина − не робот, який є таким, яким його запрограмували. На неї впливає безліч факторів: починаючи від прогнозу погоди і закінчуючи турботою про свою сім’ю, рідних, близьких… Помилково дивитись на минуле очима сьогодення. Тема «Дня перемоги у Другій світовій війні» в нашій державі занадто політизована. Багато політичних сил намагаються використати її заради своїх процентів на майбутніх виборах. Цьогорічний парад георгіївських стрічок, червоних прапорів, російських солдат та військової техніки в Києві, Севастополі та інших містах України − ніщо інше, як намагання руками української влади відновити ілюзію історичної спадкоємності російського царизму.
Із Німеччини мого діда відправили «захищати вітчизну» на далекий Схід у війні з японцями. Після повернення до дому в 1946 р. наше горище доволі часто слугувало домівкою для вояків УПА.
Я не святкую 9 травня, оскільки це перемога радянського режиму, в якому нам, українцям, відводилась роль гарматного м’яса. В пам’ять про тих, хто віддав життя за те, щоб я народився в Незалежній Україні, я поставлю свічку…
Михайло Галущак