Серед перших поселенців у місті Миколаєві євреїв не було. Більше того, міщани добилися у тодішнього орендатора міста сокальського і самбірського старости Юрія Мнішка у 1595 р. в доповнення до локаційного магдебурзького привілею від 20 лютого 1570 р., конфірмованого королем Стефаном Баторієм у 1576 р., нового привілею, затвердженого королем Сигізмундом ІІІ у 1596 р. В цьому привілеї було записано “… оскільки з вкоріненням і розродженням жидів по містах наших більша шкода ніж користь і більша нужда ніж збагачення походить, тоді на прохання тих же міщан наших дозволяємо і постановляємо, щоби жоден жид в місті нашому названому Миколаєві і на передмістях не будувався, ні жодного помешкання не мав і купецтва жодного не привозив…”
Привілей діяв до другої половини ХІХ ст., поки Австро-Угорщина остаточно не відмінила всі обмеження та імунітети. Євреї селилися в сусідніх містах Вербіжі, Роздолі, Ричагові, Берездівцях, а також в таких великих селах як Демня чи Розвадів, але в Миколаєві їх не було. Можливо тому у місті була всього одна корчма, яка належала до війтівства і знаходилася на території нинішньої гімназії ближче до валу. У 1631 р. війтівство в Миколаєві отримав шляхтич Микола Врублевський. Новий війт вступив відразу в конфлікт з міщанами. Обидві сторони почали писати скарги одна на одну. Врешті міщани бойкотували війтівську корчму. Найближча корма була на Приймі “за рогачкою”. Її тримала одна єврейка, не сміючи порушувати магдебурзького привілею і переноситись в межі міста. Видно смачна була горілка і привітна корчмарка, раз миколаївські любителі випити ходили аж на Прийму, а на війтівство так і не вступили жодного разу. І здався Микола Врублевський. Продав своє війтівство (тодішнє право таке дозволяло) і разом з дружиною Софією з Конєцких покинув Миколаїв. А на Прийму до єврейки ходили ще хлопці і після того…
У 1870 р., користуючись зміною законодавства, до Миколаєва прибула перша єврейська родина Шоррів (Schorr). Цю першу родину міщани відразу ж завантажили на “трагачі” і вивезли за стрийську рогачку. Але невдовзі Шорри вернули з жандармом, який пояснив міській владі право євреїв за новим законодавством. Самі Шорри також не забули обдарувати посадника та райців дарунками і пізніше продовжили цю традицію і надалі присилаючи на свято “гамана” вино та печиво макігічі. Це була поважна старозавітна родина, яка дотримувалася всіх предписів. Шорр носив бороду і пейси, Шоррова голила голову і носила перуку та бінді – покриття голови шите перлами. Шорр тримав при Стрийській вулиці склеп блаватних товарів, потрібних всім господарям. На суботу родина наймала т. з. “шабез-гоя”, бо предписи забороняли їм що-небудь робити. Цікаві міщани потім випитували того як там “у жидів” та переповідали небилиці.
До 1900 р. євреї швидко розселилися в місті, опанували його центр і Стрийське передмістя та завоювали торгівлю. Було збудовано аж дві синагоги. Але родина Шоррів залишалася поважною і шанованою у місті. В цій родині у 1874 р. народився син Мойсей. Як і інші єврейські хлопчики він бігав в шапочці з пейсами і розмовляв жаргоном – мішаниною українських та німецьких слів, зовні нічим не виділяючись.
Мойсей Шорр (Schorr Moses 10 травня 1874 — 8 липня 1941.) був дитиною обдарованою. Це помітили не тільки батьки, але й миколаївський рабин, який навчав хлопчика. За його порадою Мойсея віддали до Віденській семінарії для рабинів (Israelitisch–Theologische Lehranstalt). Там також відзначили здібності вихованця і він уже сам продовжив навчання у Віденському, Берлінському та Львівському університетах ((1893-1900 рр.). Також виходець з Галичини відомий австрійський семітолог і орієнталіст Давид Генріх Мюллер спрямував Мойсея Шорра в царину давніх семітських мов, зокрема ассирійської. Якраз розпочалося розшифрування клинописних табличок з розкопок ассирійської столиці Ніневії.
Захистивши без проблем докторат, з 1904 р. М. Шорр працював у Львівському університеті як приват-доцент, викладаючи семітські мови та історію Близького Сходу. У 1910 р. він став ад’юнктом, а у 1916 р. отримав звання заслуженого професора східних мов та історії Стародавнього Сходу. З 1918 р. учений був членом Орієнталістичної комісії Польської Академії знань. У 1923р. Мойсей Шорр створив у Львові Орієнталістичне товариство і став редактором видання “Орієнталістичний річник” (“Rocznik Orjentalistyczny”). З ініціативи вченого у Львівському університеті розпочалося систематичне викладання семітських мов (гебрейської, арабської, ассиро-вавилонської, арамейської).
В першій половині ХХ ст. Мойсей Шорр був вченим відомим у всьому світі. Він досліджував суспільні, політичні та економічні відносини періоду Старовавилонського царства (кінець XIX – кінець XVI ст. до н. е.) та періоду правління царя Хаммурапі (1792–1750 рр. до н. е.). Він був одним з перших дослідників знаменитого кодексу Хаммурапі. Зусиллями М.Шорра у Львівському університеті було створено першу на українських землях колекцію пам’яток месопотамської культури. Започаткував цю колекцію у 1922 р. товариш Шорра аматор-сходознавець Адам Чежовський, родина якого теж мала миколаївські корені. А.Чежовський працював інженером на будівництві залізниць неподалік Багдаду, він бував на розкопках Ашшура, Ніневії та Німрода, де просто купляв у місцевих жителів знайдені старожитності. Завдяки спільним зусиллям науковців Львівського університету, Міністерства закордонних справ Польщі, Британського уряду та Департаменту старожитностей при Міністерстві освіти Іраку М. Шорром було ініційовано проведення розкопок та збирання пам’яток стародавньої історії.
У 1899-1923 рр. вчений також викладав у Єврейському педагогічному інституті єврейську релігію та історію. У 1918р. М. Шорр за видатний науковий внесок у дослідження семітології став членом Польської академії наук. У 1923 р. М. Шора обрали професором семітології у Варшавському університеті, куди він переїхав у 1924 р. У 1928 р. він став одним із засновників і першим ректором Інституту єврейських досліджень (Żydowski Instytut Historyczny).
З початком Другої світової війни у вересні 1939 р., побоюючись німецьких репресій, друзі вмовили Мойсея Шорра перебратися в Галичину, яку вже займали радянські війська. Сетра Шорра вийшла заміж за відомого миколаївського купця Вініча (Вінера), який об’єднав бізнес двох родин. Особняк Вінічів-Шоррів знаходився на місці прибудованої частини нинішньої типографії і був зруйнований під час вибуху танку КВ-2 1 липня 1941 р. З невідомих причин, можливо як найбільших місцевих багачів, сім’ю Шоррів радянські каральні органи вивезли до табору на території Узбекистану. Особняв був конфіскований і в ньому розмістили відділеня ЗАГС. Разом з родиною був заарештований і професор Мойсей Шорр. Десь там в радянському таборі в далекому Узбекистані і закінчив свої дні всесвітньовідомий орієнталіст професор Мойсей Шорр у 1942 р. Там обірвалися і інші гілки першої родини миколаївських євреїв. Більшість їх співвітчизників з Миколаєва в цей же період загинуло в німецьких концтаборах Майданеку та Янові.
М. Шорр здійснив колосальний внесок у вивчення ассиріології, опублікувавши серію клинописних записів з області старовавилонського та староассирійського права на глиняних табличках. Його трьохтомна праця праці: “Стародавні вавилонські правові акти” (1907-1910 рр) містить вперше перекладені ним з акадської мови і прокоментовані тексти 184 юридичних документів тієї епохи. Монографія “Джерела стародавнього вавилонського цивільного і процесуального права” (1913 р.) – досі залишається базовим дослідженням з історії вавилонського права. Ці цінні джерела, перекладені вченим на німецьку, польську та ідиш, лягли в основу досліджень для багатьох майбутніх сходознавців і забезпечили наукове визнання й авторитет М. Шорру. Біографію та праці вченого досліджують львівські історики Ярема Полотнюк, Андрій Козицький та Сергій Козловський.
Леонтій Войтович