Село піднімуть сильні люди

 Двадцять літ малеча до­бігала по дощах і снігах до Новороздільських, а згодом до Тужанівської шкіл, поки, нарешті, стали їх підвозити автобусом. Те ж було і з медичним обслуговуванням - люди з навколишніх сіл (хворі!) добиралися до Новороздільської і Ходорівської лікарень, де, відверто кажучи, їм були не завжди раді...

Та ось настав інший час — вільний, са­мостійний, час повного безгрошів'я. Кол­госп зник, сільрада бідна.. Та випадково зайшла на подвір'я за сільським костелом, про який подбали поляки. І ця споруда, колись розтрощена і закинута, стала тепер гордістю села! І я радію разом зі своїми учнями, нині дідусями й бабусями, яким казала колись, виводячи на екскурсію до того остова: «Бачите, діти, цю колись вра­жаючу, а нині знищену красу? Може, мене невдовзі не стане, а ви доживете до іншо­го часу, побачите її, зараз знівечену, - відродженою!» І учні раділи, і писали тво­ри про те, якою буде колись ця церква..

Попрямувала я до колишньої амбула­торії виміряти тиск і напитись води. Ко­лись у цьому довгому старовинному домі з одної сторони були розташовані дві кімнатки зі знищеними стінами, підлога­ми - щось на зразок медпункту без вив­іски та без жодних умов існування. Якщо сюди заходили селяни за першою допо­могою, вона надавалася на ентузіазмі фельдшера Раїси Гвоздюк та красуні-медсестри Іванни Осєчко. Про цих людей слід писати повість. Раїсу Анатоліївну вважали сільським професором, та й Іванна Іванівни.

...Коли я наблизилась до дверей, остовпі­ла від здивування: до них — красивих і сучасних, вели гарно викладені плиткою сходини. На порозі мене зустріла усміхне­на і привітна дівчина. Це була Наталія Шпелик. Головний лікар амбулаторії На­талія Стеців , колишній лікар-терапевт Новороздільської лікарні, прийняла мене при­вітно і повела на маленьку екскурсію каб­інетами, представляючи медичних праців­ників. Тут є акушер, фізіотерапевтична мед­сестра, санітарки і водій. Я ішла блискучи­ми кабінетами за Наталією Павлівною, за­бувши про свою спрагу. Кабінети сяють новизною, чистотою, умебльовані, облад­нані.

«У нас є денний стаціонар на чотири ліжка, - хвалиться головний лікар, - сто­матологічне обладнання, лабораторія, де можна зробити аналіз крові, сечі». «Це все дуже добре, та де ж такі кошти взя­то», - дивувалась я. «Усе зроблено завдяки Миколаївській райраді та зусиллями голов­ного лікаря району Богдана Чечотки», - відповіла співбесідниця і додала: «А ще дякуємо фірмі «Гарантбудсервіс» і її ди­ректору Ігорю Залюбовському. Хлопці ста­ранно і фахово попрацювали».

Вийшла з цього світлого приміщення трохи розгубленою. Хіба за «радянщини» не могли знайти грошей для села, в яко­му колгосп звався «мільйонером» ? Не за­питала лише одного: державна це уста­нова чи приватна? Та пропри все - слава людям, які дбають про людей!
Хочеться додати: якщо лікування буде платним, то вищі установи повинні подума­ти, щоби процедури не коштували дорожче за буряк на борщ, бо голодній людині на­вряд чи допоможе прогрівання шлунку...

Цікаво знати: кожен мріє про свій власний райський куточок на землі. Таким мініатюрним раєм, цілком може стати ваш власний будинок. Ми хочемо вам запропонувати озеленение и благоустройство вашої ділянки за вигідною ціною...