Це невелике село загубилося в гористій лісовій місцевості, розтягнувшись по вузькій долині, стиснутій горами, вздовж струмка Іловця. Назва села походить від великих ялинкових лісів, які росли тут у давнину, а в Карпатах, здавна ялину називали «Іла». А з документів 1570 року відомо, що лісовий масив на схід від річки Колодниці мав назву Іловця.
Історія села сягає вглиб століть. За народними переказами, на високій скелястій, вкритій лісом Токаревій горі, що височить над селом, у давнину існувало місто. Старожили розповідають, що в минулому столітті під корінням вивернутого тут дерева було знайдено глиняні черепки. На цій горі досі є сліди двох концентричних валів та ровів. Тут же, з боку села, на стрімкому схилі знаходиться і печера-кімната, видовбана в камені людськими руками. З нею пов'язаний переказ про вирізання татарами сільського населення. Очевидно, в Ілові, як і в сусідньому Стільську теж знаходилося давньоруське городище.
Відомо, що в 1498 році внаслідок татарських спустошень село було звільнене королем на шість років від сплати податків на користь війська. У ті роки село переходило від одного шляхтича до Іншого. 1512 року Ілів знову був звільнений на шість років від сплати всіляких податків після спустошення його волохами, а в 1515 році татари і волохи повністю спалили, спустошили і обезлюднили його. Належав він тоді родині шляхтичів Тарлів, у власності яких довгий час перебувало багато сіл Миколаївського району (весь так званий Дроговизький ключ). Але і навіть після таких погромів село кожного разу потроху оживало, відбудовувалося.
Пізно восени 1620 року після чергового нападу татарської орди у селі залишилось лише кілька хат. Люди змушені були втікати на зиму до інших сіл, щоб не померти з голоду.
Ще одне страхітливе спустошення випало на долю села восени 1648 року. Воно було спустошене татарами, церква і млин і спалені, частина людей вимерла від епідемії, частина попала в неволю.
У селі а XIX столітті існувала школа-дяківка. У 1907 році силами 14 селян в селі була заснована читальня, однак діяльність її тривала недовго і була відновлена лиш в 1933 році. Але окупаційні пласті заборонили будувати для неї будинок. В 1935 році в селі нараховувалося 100 хат.
Прийшла німецька окупація. Багато молоді було підправлено на роботу в Німеччину. У червні 1944 року німецькі карателі, виливаючи свою лють на партизанів, дотла спалили село, при чому розстріляли шістьох його жителів.
Село Ілів було одним із центрів діяльності УПА. Тут діяли і друкарня, аптечні та інші склади.
В 1950-х роках село було електрифіковане та радіофіковане. Був відкритий фельдшерський пункт для надання першої медичної допомоги. З початку шістдесятих років село одержало автобусне сполучення з районним центром і Новим Роздолом. У 70-х роках в селі введений в дію цех для виробництва картонної тари.
Церква хрестова у плані з дуже короткими бічними раменами, до західної стіни гранчастого вівтаря прибудована рівноширока ризниця, дах якої суміщений з піддашшям по периметру святині. Стіни під ним складаються з відкритого зрубу, решту зовнішніх стін у 2007 році покрили пластиковою вагонкою. На високому четверику середхрестя нави влаштований світловий восьмерик, накритий низькою банею. Очевидно, сьогоднішнє завершення церкви не оригінальне, адже за пропорціями, на мою думку, виглядає зовсім чуже. Недалеко церкви стоїть проста дерев`яна одноярусна дзвінниця, стіни якої також покрили пластиком.
Загалом дерев`яний храм в Ілові зовні не вартує дороги до нього, але компенсація у вигляді чудових краєвидів вам гарантована.
Частково використані матеріали з сайту - "ДЕРЕВ`ЯНІ ЦЕРКВИ ЛЬВІВЩИНИ"
На сайті
ВКонтакті