Село розташоване правобіч дороги, що йде зі Львова до Миколаєва, при долині річки Зубри. Назва його пов'язана зі словом «луб», що означає липове лико.
20 жовтня 1421 року король Ягайло дозволив Вінцентові Лонці з Чеславич заснувати на землях між Красовом та Щирцем село Зубру або Луб'яни. Рівно через десять років Ягайло додав Лонці ще пустуючих земель над Зуброю і дозволив установити тут війтівство, яке було свого роду самоврядуванням у селі і давало можливість скоріше заселювати його. Війт був особою, залежною від короля, а не від місцевого поміщика. У 1504 році, король віддав село Рафаслю з Сеняви (тепер с. Соколівка Жидачівського району). У 1515 році Великі і Малі Луб'яни перебували у володінні двох власників — Опоровського та Вілчка (львівського головного збирача мита).
У 1578 році Великі і Малі Луб'яни належали Вілчкам (15,5 лана землі), а крім того, була тут і королівщина — 3,5 лана. І в коровліщині і у Луб'янах Вілчків були свої окремі священики. Крім кметів, жила ще й сільська біднота — десять сімей загородників та дванадцять комірників. Панщина тут була більша, ніж у навколишніх селах, і саме це спричинило скарги селян і до короля. Під час татарських знищень 1618—1620 рр. оброблювані земельні площі села зменшились у п'ять разів — до п'ятдесяти гектарів. Потерпіло село від орди і в 1626 році. Але рани заліковувались швидко. Весь прибуток з Луб'ян був визначений на 44 золотих і 3 гроші. Шоста частина із селянських грошових данин залишалася війтові. Для утримання польського війська на зимових квартирах було визначено окремий податок-стацію. Село платило її від 6 ланів землі. Такі грабежі переповнили чашу терпіння селян. До того ж, їх окрилювали і звістки про початок всенародної війни на Україні проти польської шляхти. 17 червня 1648 року жителі села напали на монаха львівського монастиря кармелітів та його супутників, які гнали з Жидачева воли дорогою біля села.
Восени 1648 року село знищила орда. У 1661 році в Луб'янах було зафіксовано тільки два лани освоєної землі.
У 1711 році село перебувало в руках трьох власників. Тут працювали три броварні, які орендували євреї за річну плату в 500, 200 та 160 золотих. У 1757 році війту в управління було офіційно виділено частину села. Це війтівство існувало до 1828 року. В 1787 році в Луб'янах нараховувалося до 54 хат. Крім того, до 20 хат було на хуторі Луб'янка. Границі сільських земель були позначені насипаними 95 копцями (пагорбами). Ріка Зубра була тоді повноводною, шириною до п'яти сажнів (віденський сажень дорівнював 173 см.). Дощовими водами вона заливала луки, а громадське пасовисько на місці колишнього ставу було таке багнисте, що в дощову пору трясовина затягувала худобу.
У 1788 році в Луб'янах заснована німецька колонія Лінденфельд (Липове поле). У 1820 році у ній проживало сімнадцять колоністів, що мали в середньому цо 26—30 моргів землі.
Під час революції в Австро-Угорщині 1848 року в Луб'янах було зібрано 65 підписів під петицією цісареві про поділ Галичини на дві частини — польську та українську.
У 1857 році в Луб'янах була 81 хата, в Луб'янці — 4, в Лінденфельді — 19.
У серпні 1990 року в Луб'янах відбулося посвячення могили січових стрільців. Ця подія ввійде яскравою сторінкою в історію села.
На сайті
ВКонтакті