Перші письмові згадки про Розвадів, які дійшли до нас, відносяться до 1467 року. В 1498 році село спалили татарські орди і воно було звільнене на шість років від сплати податків та військових постоїв. У 1512 році село знову було звільнене королем на шість років від сплати податків, а через три роки знову було повністю спустошене і обезлюднене волохами і татарами.
Довгий час воно належало родині магнатів Тарлів - засновників міста Миколаєва.
Для захисту шляхти від татарських нападів навесні 1620 року польський гетьман Станіслав Жолкевський за дорученням короля почав споруджувати в селі на березі Дністра укріплення. Будівництво не раз переривали своїми нападами татари. Вони спалили Розвадів восени того ж самого року.
Пізніше в укріпленні, яке називалося Табір, було збудовано салітарню для виробництва пороху та порохову башту для його зберігання, будинки для офіцерів-шляхтичів. Стіни табору були укріплені артилерією, а всередині у ньому були склади продуктів та й зберігались, найбільш цінні поміщицькі речі.
У середині XVII століття Розвадів перебував у руках Теофіли Собеської, матері майбутнього польського короля.
Восени 1648 року, повертаючись у степи з-під Львова, татари знову пограбували село.
У 1673 році один із шляхетських загонів якимсь чином спалив Табір.
У 1711 році Розвадів спіткало стихійне лихо: саранча з'їла до 300 кіп (копа — 60 снопів) різного зерна, тому з голоду загинуло 66 волів, 300 корів, 157 ялівок.
Не шкодувала селян і королівська адміністрація. 1726 року дроговизький староста відбирав селянські поля біля Табору, надаючи взамін далекі і погані ділянки.
1749 року в Розвадові було засновано невеличкий монастир ордену капуцинів, у якому проживало декілька чоловік
У 1789 році в селі зимувала частина польського військового загону, яка завдала селянам багато шкоди.
Під час революції в Австрійській імперії в 1848—49 рр. місцеві власті застосували проти селян Розвадова репресії за те, що вони захоплювали поміщицькі землі.
У 1865 році через село проліг гостинець. У тому ж році тут було збудовано школу.
1924 року в селі було відновлено роботу сільської читальні. Окупаційні власті всіляко перешкоджали її діяльності. В 1933 році польська поліція конфіскувала тут заборонену літературу і закрила читальню.
У 1936 році робітники вапняно-кахельного заводу організували страйк. Побоюючись народу, власники заводу змушені були піти на уступки — зменшити робочий час і підвищити заробітну плату. Після 1939 року мешканці села працювали на будівництві Миколаївського цементного заводу, відбудові Розвадівського вапняно-кахельного заводу, а також залізниці. Багато з них мали бронь, тому в 1940 році в армію було призвано тільки 22 чоловіки. Сім з них загинуло на війні.
У 1944 році в армію було призвано ще 45 чоловік. Після війни почалася відбудова села. Велося розширення вапняно-кахельного та будівництво цементного заводів.
На сайті
ВКонтакті