- Ларисо Йосипівно, Ви дружина, мати двох дітей, головний редактор книжкового видавництва, при цьому займаєтесь активною громадською і політичною, і навіть письменницькою діяльністю. Як вам вдається виконувати стільки речей, чи не заважкий це тягар для жіночих плечей?
- Головне правило мого життя — ніколи не скиглити, не нарікати на долю, долати перешкоди та завжди бачити світло в кінці тунелю. Тому я по життю оптиміст. Навіть коли не все вдається зробити, згадую слова своєї землячки Лесі Українки «Без надії — таки сподіватись». Складається так, що труднощі долаються, коли робиш добру справу. Ясна річ, звертаєшся до людей за допомогою. А вони завжди відгукуються на добрі справи. От спільно й працюється.
- Як успішна реалізована жінка Ви, напевно, знаєте, як важко в українських реаліях жінці досягти успіху. Що, на Вашу думку, слід зробити для зміни такої ситуації?
- Гендерна політика — добра справа. Дійсно, українській жінці в нашому чоловічому політикумі непросто. Але такі життєві поняття, як «досвід, витримка і гарт» не мають статевої приналежності. Думаю, якщо людина володіє оцими критеріями, вона може бути лідером, за тобою підуть люди. Так здобувається авторитет. І, повірте, думку про мене, як про «українську душу партії Віталія Кличка», сприймаю як найвище визнання.
Ви подивіться на списки членів ДВК. Там теж — більшість - жінки. Думаю, незабаром будемо мати й більшу кількість і жінок-депутаток, і жінок-членів уряду. Тільки б вони цього захотіли! І тоді жоден чоловік їм не стане на заваді. Паритетна демократія — запорука гармонійного розвитку справжнього демократичного суспільства.
- Одна із головних проблем Вашого округу — безробіття. Яким чином ви докладатиметесь до вирішення цієї проблеми, якщо станете народним депутатом?
- Це проблема з проблем усієї України. Вважаю за найвищу свою мету — сприяти поверненню заробітчан додому через створення нових робочих місць в окрузі. У нашому окрузі акцент треба робити на розвиток туристичних маршрутів та рекреації. А це вимагає активізації передовсім сільськогосподарського сектора економіки. Адже крім чудових пам'яток історії, таких як музей-заповідник «Золочівський замок», ландшафтний парк «Стільське горбогір'я», комплекс стародавніх Унівських монастирів Перемишлян-щини, озер із сірководнем Нового Роздолу, мусимо подбати про відповідну інфраструктуру з обслуговування численних туристів, які надзвичайно цікавляться західними теренами України. І тут без ініціативи громади не обійтися. Ми маємо напрацьовані варіанти, як допомогти, приміром, започаткувати невеликі харчопереробні підприємства. Доцільно було б відродити народні промисли, Глинянську фабрику килимів.
Ми готові розглядати цікаві пропозиції наших закордонних інвесторів, але з однією умовою — аби заробітна платня на кожному новоствореному робочому місці відповідала європейським орієнтирам оплати праці. Ми виступаємо проти дешевої робочої сили, якою вважають українців.
У нашій команді — чудові економісти, зокрема Віктор Пинзеник, голова податкового майдану Оксана Продай. Це люди, які розробили на загальноукраїнському рівні програму подолання безробіття.
- У вашій передвиборчій програмі є пункт про надання влади місцевим громадам, Ви не могли б розповісти про це детальніше?
- Дійсно, я вболіваю за те, аби ті кошти, які заробляє район, залишалися на місцях — йдеться про податки на доходи фізичних осіб, на землю та нерухомість. Ці кошти повинні витрачатись на якісний ремонт доріг, будівництво нових ФАПів, шкіл та дитячих садочків в тому регіоні, де вони збираються.
Аби створити стимули для економічного зростання у громаді, ми хочемо впровадити нульову ставку на прибуток для новостворених підприємств; для створених на депресивних територіях цей термін становитиме 5 років. Це дозволить поставити на ноги бізнес в нашому регіоні.
- Завдяки вашому видавництву "Червона Калина" українці вже на зорі незалежності змогли прочитати заборонені совєцькою владою «Холодний Яр» Горліса-Горського, трилогію Б. Лепкого «Мазепа», вийшли книги про Степана Бандеру, Євгена Коновальця, Пилипа Орлика, Войнаровського, генерала Тарнавського, полковника Болбочана. Що цікавого зараз робить видавництво?
- Передовсім, ми дбаємо про школярів. Адже не секрет, що донедавна низка найменувань як українських авторів, так і творів світової літератури просто не видавалися в Україні, не існувало навіть україномовних перекладів деяких зарубіжних авторів. Пишаюся, що започаткована бібліотека «Світ шкільної читанки» вже налічує тридцять томів як творів українських письменників, що вивчаються за програмою школи, так і українських перекладів світової класики. Крім того, ми подбали про належне оформлення цих книжок. На обкладинках подаємо повноколірні репродукції творів живопису знаних художників. Нехай школярі таким чином долучаються і до знайомства з образотворчим мистецтвом.
- За підтримки Партії «УДАР Віталія Кличка» зараз проводиться акція «Подаруй дитині книжку!». На Вашу думку, як безпосереднього організатора акції у Вашому. регіоні, що потрібно робити для того, аби за допомогою книжки із маленьких дітей виростали справжні патріоти своєї держави?
- Я брала активну участь у проведенні цієї акції і навіть безпосередньо передавала книжки в дитячий будинок с. Сасів та у дитячу лікарню Золочева. Приємно, що скрізь побачили спеціально облаштовані для книжок полиці. Наші діти дуже допитливі й тому жваво цікавляться літературою. А це значить, що вони не байдужі й мають добрі душі. Зміст кожної книжечки налаштовує дітей на формування у них таких понять, як добро, любов, патріотизм. Вони через книжку вчаться долати труднощі, боротися зі злом, відстоювати правду. Це й формує маленьку людину, громадянина, патріота. Зрештою, ніхто в світі не став мудрим без книжки... Мусить бути так, щоб кожен мав поруч себе книжки. Бо ж не випадково говорить народна мудрість про те, що «книжка вчить, як на світі жить».