Невже можливий і такий сценарій боротьби, мирний, але завідомо програшний?
Політик, якщо він патріот і дбає за інтереси нації, повинен мислити стратегічно! Політик, якщо він служить громаді, повинен чітко розуміти ті глибинні і часто скриті від загального ока, процеси, які проходять нині у світі. Де сьогодні і в майбутньому місце України, як держави і українців, як нації, у світі? Які найбільші проблеми постають перед людством? Що стане, або може стати фатальною неминучістю завтра?
Відповідь часто лежить на поверхні - це вода і продовольство. Вода і продовольство дуже скоро стануть і вже стають основними складниками буття і розвитку людства, а може і самого його існування, важливішими за газ чи за нафту. Саме тому увага цілого світу, урядів країн, транснаціональних компаній прикута до України, до наших чорноземів, до наших річок і озер, наших підземних природних сховищ води. Якщо вірити підрахункам вітчизняних і закордонних фахівців, то вже сьогодні українці можуть нагодувати і напоїти від чотирьохсот мільйонів до міліарда населення планети. А якщо врахувати, що на наших землях можна вирощувати екологічно чисту, життєдайну продукцію, яку в більшості випадків ще вирощують на селах наші селяни і яка так ціниться у світі, то українським чорноземам ціни немає.
І тут виступає на повен ріст питання питань: кому буде належати земля? Протягом тисячоліть від того, на чию користь вирішувалося це питання, залежали долі держав і цілих націй, змінювалися контури державних утворень, йшли в небуття або виникали цілі народи. Хто володіє землею, хто є її власником землі, той і диктує умови гри. Сьогодні Україна ще не втратила своєї Богом даної землі-годувальниці, але це може статися завтра.
Нині українці ще мають шанс стати найбагатшими людьми на світі, оскільки екологічно чисті, життєдайні продукти харчування цінувалися і цінуватимуться в майбутньому дуже дорого. Окрім того, чисті продукти харчування потрібні і нам самим, аби жити здоровими і виховувати здоровими молоде покоління українців. Бо хіба можна зберегти здоров'я, споживаючи супермаркетівський часто-густо генномодифікований, хімізований, консервований харчовий непотріб?
Є таке поняття, як загроза продовольчій безпеці країни, що є складовою національної безпеки. Тут є багато явних і прихованих чинників, але найголовніша небезпека - це безконтрольна купівля-продажа української землі. Я можу називати десятки цифр, посилатися на рекомендації різноманітних міжнародних інституцій, але основним було і залишається питання: хто буде власником української землі, той і диктуватиме свої умови. Якщо ми зуміємо відстояти свої права на землю, то відповідно відстоїмо свої права на існування і вільний розвиток, а якщо ні - то станемо рабами чи новітніми наймитами, це вже як кому подобається.
Настав час українцям позбавлятися ілюзій, що нас десь там хтось чекає, чи хтось до нас прийде, аби нам допомогти чи ощасливити. Нічого подібного не буде. Як собі самі зробимо так і будемо мати.
Але ж кажуть, що багато землі в нас коштує, що селяни неспроможні її обробити, тому краще продати і тоді прийде інвестор, ефективний власник і наведе порядок? До речі, різні інвестиційні ідеї та поради можна отримати на порталі top100invest.
Наскільки я знаю, казочками про інвестора і ефективного власника нас годували, коли «прихватизовували» промислові підприємства, заводи і фабрики.
Сумніваюся, що на Львівщині можна знайти якийсь ще біл ьш - менш придатний для вирощування сільськогосподарської продукції обшар землі. Навпаки, зараз орендарі б'ються за земельні паї, навперебій пропонуючи вищий процент орендної плати. Все це повинно власника насторожити.
В Україні сьогодні близько 35 мільйонів гектарів орної землі. Уявляєте, яке то багатство дав нам Господь! За цю землю-годувальницю, а не за що інше, билися наші діди і прадіди! А тепер нам пропонують її продати і піти по світах волоцюгами. Вже зараз під контролем іноземних фірм перебувають близько 11-15 мільйонів орної землі. Поки що в оренді. І якщо на орендаря ще можна впливати, можна знайти, як кажуть, управу, то як можна буде вплинути на іноземного власника нашої землі, прізвище якого часто-густо буде невідоме чи сховане за назвами десятків фірм посередників? Чи відомо нам сьогодні, хто є справжнім власником іноземної компанії «Лендком», яка орендує сотні тисяч гектарів землі по всій Україні? І готується стати її господарем .
Пращури, виходить, за землю-годувальницю кров проливали, а ми - продамо...
Я розумію, що продати це не дати. Дадуть якісь гроші. Але гроші може з'їсти підвищення цін на імпортні товари, інфляція, економічна чи якась інша криза, а землі вже не повернеш!
Стає зрозуміло, що М.Сірків за продовження мораторію на продажу землі сільськогосподарського призначення?
Я за продовження мораторію на весь термін повноважень майбутньої Верховної ради України. Але автоматичне продовження заборони на продажу землі нічого не дасть. Питання впорядкування суспільних відносин у сфері землеволодіння землекористування давно назріло і перезріло. Для чого потрібні оті п'ять років заборони? Щоби процвітав чорний ринок землі, чорний переділ? Звичайно, ні.
Цей час потрібен для того, щоби спокійно і якісно впорядкувати земельне законодавство, як тепер слушно кажуть, на користь українців. Тут є три, на мою думку, можливі шляхи вирішення проблеми. Це або вияснення цілого ряду поправок і доповнень до Земельного Кодексу, або прийняття нового Закону «про ринок землі в Україні», або треба прийняти цілу низку законів, які регулювали б окремі питання.
Всі ці шляхи можливі, коли буде політична воля Верховної ради.
Бо як воно є тепер? Селяни мають на руках акти, що посвідчують їх право власності на земельну ділянку, пай. Але мало хто із них має уяву де той пай знаходиться. Не так просто добитися виділення паю в натурі. То які ж селяни власники? і чи не захочуть вони, зневірені, позбутися такої непевної власності, а ще коли «правильно» повести пропаганду?
Але і тут можна знайти вихід. Можна сміливо говорити, що власники Акту на право власності на земельний пай володіють пакетом прав відносно конкретної ділянки землі. Часто буває, що саме виділення землі в натурі є проблематичним, то такими правами в пакеті власності мають бути права користування, на управління, права на продукцію, права на орендну плату і її зміну.
Тут широке поле роботи для законодавця. Але основний принцип має бути незмінним - земля залишається у власності українського селянина. А держава повинна скеровувати свою підтримку на виробника: чи то на власника, якщо він сам хоче працювати на Землі, чи то на орендаря.
Якщо дозволити продаж землі, то тільки державі, якій законодавчо надати право віддавати землю в довгострокову із правом успадкування, оренду з правом подальшого викупу, скажімо, через 20 років.
В нас, в Україні, ситуація в сфері землекористування і землеволодіння складна, але не безнадійна.
Щоб було зрозумілим, скажу що створення кооперативів виробників сільськогосподарської продукції - це той вихід, який сьогодні дуже потрібен в Україні і ще можливий. А в перспективі неминучі і об'єднання кооперативів в асоціації з метою кооперування і раціонального використання коштів. Це найкращий варіант для України! Бо такій організації селянин, власник паю не здаватиме землю в оренду, отримуючи за це копійки, а реально працюватиме на ній, відчуваючи себе господарем . Буде отримувати реальні прибутки як результат своєї праці.
Держава зі свого боку зобов'язана сміливо йти на фінансування довготривалих програм, скерованих на відродження і розвиток сільського господарства.
Безумовно необхідно прискорити створення Єдиного земельного кадастру земель сільськогосподарського призначення, провести оцінку землі. Власник повинен знати, скільки коштує його земельна ділянка хоча б для того, щоби порахувати вартість орендної плати. Тай сама орендна плата має бути законодавчо закріплена на рівні хоча б 10-12 % вартості землі, або і вище.
- Михайле, чи не забагато часу ми посвятили земельним питанням?
Може ще і замало. Я розумію, що не окреслив навіть половини тих проблем, які постали перед українським суспільством саме в сфері землеволодіння і землекористування. Це і питання державних дотацій на сільськогосподарську продукцію, питання земельного банку і таке інше.
Головне, що ми повинні зрозуміти, що генеральна битва за українську землю, а значить за Україну вже незадовго відбудеться у Верховній Раді України.
- Верховна Рада, так чи інакше прийматиме закони, бо це її основна функція. А ось якими будуть ті закони, на чию користь прийняті, залежить від того, кого ми оберемо депутатом, тобто своїм представником. Чи не так?
- Так. Хочу зауважити, що від влади на місцях залежить стан справ у значній мірі, але місцеві чиновники є в основному виконавцями законів. Тому такі важливі вибори до Верховної Ради України, доленосні.
Для себе, як кандидата в народні депутати Верховної Ради України, я визначив кілька стратегічних напрямків, із них перші - це Земля і мова.
- Страшно читати в пресі, що в Україні вже і арабські шейхи сидять з готовими мішками доларів, і тільки чекають нагоди, аби скупити наші чорноземи. Але хіба тільки від Верховної Ради залежить чи втримаємо і чи відстоїмо ми свою землю?
- Дійсно страшно подумати, бо доларів можна надрукувати скільки треба. Битва за Україну триває і ми ще не програли, і залежить результат від кожного з нас: кого ми пошлемо до Верховної Ради - дійсно слуг народу, народних захисників, чи слуг олігархів. Якщо нас у парламенті буде більшість, землю відстоїмо. 1 не тільки землю.
- Але чи, Михайле, прості люди живуть щоденними, буденними клопотами. В Україні ніде заробити, а якщо і є робота, то працедавці не хочуть платити гідної заробітної плати, тому багато українців виїжджають на заробітки по закордонах. І знову нарікають на владу. Чи може в Україні бути зарплата найманого робітника на рівні хоча б тієї ж Польщі.
- І правильно нарікають!
Бо що таке низька заробітна платня? Це бідність, це принижена людська гідність, це вимушений виїзд людей за кордон на заробітки... Це невпевненість у завтрашньому Дні. Що я пропоную? Мій конкретний крок як народного депутата - це законопроект, який передбачає, що частка заробітної плати працівника в собівартості продукції буде становити не 6%, як сьогодні, а 40-45 відсотків, як це є в європейських державах.
Прості розрахунки показують, що середня зарплата може зрости в сім разів і тоді становитиме 7-10 тисяч гривень.
І для цього не потрібно років чи навіть місяців. Необхідна воля парламенту.
Скажу також, що від такого рішення не постраждає бюджет держави. Звісно, що зменшаться надприбутки олігархів. Але якраз це і добре. Бо нині в Україні маємо величезну різницю доходів між бідними і багатими. Недавно знайомився з даними ООН відносно України.
В нас 80% населення, тобто кожний четвертий із п'яти українців живе за межею бідності.
Співвідношення доходів 10% найбагатших людей в Україні до доходів 10% найбідніших становить сорок до одного (у країнах ЄС близько п'яти до одного). За розрахунками соціологів, кожному десятому українцю бракує грошей навіть для того, щоб поїсти, ще сімнадцяти мільйонам коштів вистачає тільки на їжу. Згідно з дослідженням Федерації профспілок України, бідні громадяни сплачують у 50 разів більше податків, аніж багаті.
Для цивілізованої держави це є неприпустимо.
Тому вважаю пункт моєї програми про зарплати важливим. Відповідний законопроект - одним із першочергових, а середню зарплату на рівні 7-10 тисяч гривень - цілком реальною.
Наступний пункт моєї програми - робочі місця. їх можна і треба створювати за рахунок відкриття нових, сучасних, екологічно чистих містоутворюючих підприємств у кожному районному центрі, більших і менших містечках. Як це у нас було.
Підприємства такі можна створити завдяки інвестиціям - як державним, так і приватним. Але для цього потрібне сприятливе законодавство і цільові програми для кожного конкретного району. Як депутат Верховної Ради буду ініціювати відповідні законопроекти та втілення цільових програм на території свого округу.
- Кажуть, основне завдання мажоритарника - залучити гроші на округ.
- Так. І це можна зробити двома шляхами. Перший - через державний бюджет. І другий - через міжнародні інвестиційні фонди. Як правник та управлінець з досвідом знаю, як добитися результату.
- Особливо гостро стоїть питання працевлаштування перед молоддю.
- Вважаю, що на законодавчому рівні необхідно закріпити право молодих людей на перше робоче місце. Такий законопроект я розробив. В ньому передбачені податкові пільги для підприємств, які створюватимуть такі перші робочі місця.
- Дуже болюче питання для українців - питання забезпечення.
- Необхідно встановити розмір пенсій на соціально справедливому рівні.
Нині розрив між мінімальними і максимальними пенсіями неприпустимо великий. Переконаний, що найбільша пенсія, в тому числі депутата Верховної Ради, не повинна перевищувати найменшої більше, ніж у два-три рази.
Я знаю, що рівень мінімальних пенсій є дуже низьким, але він безпосередньо прив'язаний до заробітних плат. Вірю, що законопроект про збільшення зарплати, про що я казав вище, буде прийнятий от тоді то і рівень мінімальної пенсії відповідно зросте в рази і буде становити 5-6 тисяч гривень.