Михайло Сірків: «Правда, злагода, гідність і честь»

Невже можливий і такий сце­нарій боротьби, мирний, але завідомо програшний?

Політик, якщо він патріот і дбає за інтереси нації, повинен мислити стратегічно! Політик, якщо він служить громаді, по­винен чітко розуміти ті глибинні і часто скриті від загального ока, процеси, які проходять нині у світі. Де сьогодні і в май­бутньому місце України, як дер­жави і українців, як нації, у світі? Які найбільші проблеми постають перед людством? Що стане, або може стати фаталь­ною неминучістю завтра?

Відповідь часто лежить на по­верхні - це вода і продоволь­ство. Вода і продовольство дуже скоро стануть і вже ста­ють основними складниками бут­тя і розвитку людства, а може і самого його існування, важли­вішими за газ чи за нафту. Саме тому увага цілого світу, урядів країн, транснаціональних ком­паній прикута до України, до на­ших чорноземів, до наших річок і озер, наших підземних при­родних сховищ води. Якщо вірити підрахункам вітчизняних і закордонних фахівців, то вже сьогодні українці можуть наго­дувати і напоїти від чотирьох­сот мільйонів до міліарда насе­лення планети. А якщо враху­вати, що на наших землях мож­на вирощувати екологічно чис­ту, життєдайну продукцію, яку в більшості випадків ще виро­щують на селах наші селяни і яка так ціниться у світі, то ук­раїнським чорноземам ціни немає.

І тут виступає на повен ріст питання питань: кому буде на­лежати земля? Протягом тися­чоліть від того, на чию користь вирішувалося це питання, зале­жали долі держав і цілих націй, змінювалися контури державних утворень, йшли в небуття або виникали цілі народи. Хто во­лодіє землею, хто є її власни­ком землі, той і диктує умови гри. Сьогодні Україна ще не втратила своєї Богом даної землі-годувальниці, але це може статися завтра.

Нині українці ще мають шанс стати найбагатшими людьми на світі, оскільки екологічно чисті, життєдайні продукти харчуван­ня цінувалися і цінуватимуться в майбутньому дуже дорого. Окрім того, чисті продукти хар­чування потрібні і нам самим, аби жити здоровими і вихову­вати здоровими молоде покол­іння українців. Бо хіба можна зберегти здоров'я, споживаючи супермаркетівський часто-густо генномодифікований, хімізова­ний, консервований харчовий непотріб?

Є таке поняття, як загроза продовольчій безпеці країни, що є складовою національної безпеки. Тут є багато явних і прихованих чинників, але най­головніша небезпека - це без­контрольна купівля-продажа української землі. Я можу на­зивати десятки цифр, посила­тися на рекомендації різнома­нітних міжнародних інституцій, але основним було і залишаєть­ся питання: хто буде власником української землі, той і дикту­ватиме свої умови. Якщо ми зу­міємо відстояти свої права на землю, то відповідно відстоїмо свої права на існування і вільний розвиток, а якщо ні - то стане­мо рабами чи новітніми найми­тами, це вже як кому подобаєть­ся.

Настав час українцям позбав­лятися ілюзій, що нас десь там хтось чекає, чи хтось до нас прийде, аби нам допомогти чи ощасливити. Нічого подібного не буде. Як собі самі зробимо так і будемо мати.

Але ж кажуть, що багато землі в нас коштує, що селяни не­спроможні її обробити, тому краще продати і тоді прийде інвестор, ефективний власник і наведе порядок? До речі, різні інвестиційні ідеї та поради можна отримати на порталі top100invest.

Наскільки я знаю, казочками про інвестора і ефективного власника нас годували, коли «прихватизовували» промис­лові підприємства, заводи і фабрики.

Сумніваюся, що на Львівщині можна знайти якийсь ще біл ьш - менш придатний для вирощу­вання сільськогосподарської продукції обшар землі. Навпа­ки, зараз орендарі б'ються за земельні паї, навперебій про­понуючи вищий процент орен­дної плати. Все це повинно власника насторожити.

В Україні сьогодні близько 35 мільйонів гектарів орної землі. Уявляєте, яке то багатство дав нам Господь! За цю землю-годувальницю, а не за що інше, билися наші діди і прадіди! А тепер нам пропонують її про­дати і піти по світах волоцюга­ми. Вже зараз під контролем іноземних фірм перебувають близько 11-15 мільйонів орної землі. Поки що в оренді. І якщо на орендаря ще можна вплива­ти, можна знайти, як кажуть, управу, то як можна буде впли­нути на іноземного власника нашої землі, прізвище якого часто-густо буде невідоме чи сховане за назвами десятків фірм посередників? Чи відомо нам сьогодні, хто є справжнім власником іноземної компанії «Лендком», яка орендує сотні тисяч гектарів землі по всій Ук­раїні? І готується стати її госпо­дарем .

Пращури, виходить, за землю-годувальницю кров проли­вали, а ми - продамо...

Я розумію, що продати це не дати. Дадуть якісь гроші. Але гроші може з'їсти підвищення цін на імпортні товари, інфля­ція, економічна чи якась інша криза, а землі вже не повер­неш!

Стає зрозуміло, що М.Сірків за продовження мораторію на продажу землі сільськогоспо­дарського призначення?

Я за продовження мораторію на весь термін повноважень майбутньої Верховної ради Ук­раїни. Але автоматичне продов­ження заборони на продажу землі нічого не дасть. Питання впорядкування суспільних відносин у сфері землеволодін­ня землекористування давно на­зріло і перезріло. Для чого потрібні оті п'ять років заборо­ни? Щоби процвітав чорний ри­нок землі, чорний переділ? Звичайно, ні.

Цей час потрібен для того, щоби спокійно і якісно впоряд­кувати земельне законодав­ство, як тепер слушно кажуть, на користь українців. Тут є три, на мою думку, можливі шляхи вирішення проблеми. Це або вияснення цілого ряду попра­вок і доповнень до Земельно­го Кодексу, або прийняття но­вого Закону «про ринок землі в Україні», або треба прийняти цілу низку законів, які регулю­вали б окремі питання.

Всі ці шляхи можливі, коли буде політична воля Верховної ради.

Бо як воно є тепер? Селяни мають на руках акти, що по­свідчують їх право власності на земельну ділянку, пай. Але мало хто із них має уяву де той пай знаходиться. Не так просто добитися виділення паю в на­турі. То які ж селяни власники? і чи не захочуть вони, зневі­рені, позбутися такої непевної власності, а ще коли «правиль­но» повести пропаганду?

Але і тут можна знайти вихід. Можна сміливо говорити, що власники Акту на право влас­ності на земельний пай волод­іють пакетом прав відносно конкретної ділянки землі. Час­то буває, що саме виділення землі в натурі є проблематич­ним, то такими правами в па­кеті власності мають бути пра­ва користування, на управління, права на продукцію, права на орендну плату і її зміну.

Тут широке поле роботи для законодавця. Але основний принцип має бути незмінним - земля залишається у власності українського селянина. А дер­жава повинна скеровувати свою підтримку на виробника: чи то на власника, якщо він сам хоче працювати на Землі, чи то на орендаря.

Якщо дозволити продаж землі, то тільки державі, якій законодавчо надати право віддавати землю в довгостроко­ву із правом успадкування, оренду з правом подальшого викупу, скажімо, через 20 років.

В нас, в Україні, ситуація в сфері землекористування і зем­леволодіння складна, але не безнадійна.

Щоб було зрозумілим, скажу що створення кооперативів ви­робників сільськогосподарської продукції - це той вихід, який сьогодні дуже потрібен в Ук­раїні і ще можливий. А в перс­пективі неминучі і об'єднання кооперативів в асоціації з ме­тою кооперування і раціональ­ного використання коштів. Це найкращий варіант для України! Бо такій організації селянин, власник паю не здаватиме зем­лю в оренду, отримуючи за це копійки, а реально працювати­ме на ній, відчуваючи себе гос­подарем . Буде отримувати ре­альні прибутки як результат своєї праці.

Держава зі свого боку зобов­'язана сміливо йти на фінансу­вання довготривалих програм, скерованих на відродження і розвиток сільського господар­ства.

Безумовно необхідно при­скорити створення Єдиного зе­мельного кадастру земель сільськогосподарського при­значення, провести оцінку землі. Власник повинен знати, скільки коштує його земельна ділянка хоча б для того, щоби порахувати вартість орендної плати. Тай сама орендна плата має бути законодавчо закріпле­на на рівні хоча б 10-12 % вар­тості землі, або і вище.

- Михайле, чи не забагато часу ми посвятили земель­ним питанням?

Може ще і замало. Я розу­мію, що не окреслив навіть по­ловини тих проблем, які поста­ли перед українським суспіль­ством саме в сфері землеволо­діння і землекористування. Це і питання державних дотацій на сільськогосподарську продук­цію, питання земельного банку і таке інше.

Головне, що ми повинні зро­зуміти, що генеральна битва за українську землю, а значить за Україну вже незадовго відбу­деться у Верховній Раді Украї­ни.

- Верховна Рада, так чи інакше прийматиме зако­ни, бо це її основна функ­ція. А ось якими будуть ті закони, на чию користь прийняті, залежить від того, кого ми оберемо де­путатом, тобто своїм пред­ставником. Чи не так?

- Так. Хочу зауважити, що від влади на місцях залежить стан справ у значній мірі, але місцеві чиновники є в основному вико­навцями законів. Тому такі важ­ливі вибори до Верховної Ради України, доленосні.

Для себе, як кандидата в на­родні депутати Верховної Ради України, я визначив кілька стра­тегічних напрямків, із них перші - це Земля і мова.

- Страшно читати в пресі, що в Україні вже і арабські шей­хи сидять з готовими мішка­ми доларів, і тільки чекають нагоди, аби скупити наші чор­ноземи. Але хіба тільки від Верховної Ради залежить чи втримаємо і чи відстоїмо ми свою землю?

- Дійсно страшно подумати, бо доларів можна надрукувати скільки треба. Битва за Україну триває і ми ще не програли, і залежить результат від кожно­го з нас: кого ми пошлемо до Верховної Ради - дійсно слуг народу, народних захисників, чи слуг олігархів. Якщо нас у парламенті буде більшість, зем­лю відстоїмо. 1 не тільки зем­лю.

- Але чи, Михайле, прості люди живуть щоденними, бу­денними клопотами. В Україні ніде заробити, а якщо і є ро­бота, то працедавці не хочуть платити гідної заробітної пла­ти, тому багато українців виї­жджають на заробітки по за­кордонах. І знову нарікають на владу. Чи може в Україні бути зарплата найманого ро­бітника на рівні хоча б тієї ж Польщі.

- І правильно нарікають!

Бо що таке низька заробітна платня? Це бідність, це прини­жена людська гідність, це ви­мушений виїзд людей за кор­дон на заробітки... Це невпев­неність у завтрашньому Дні. Що я пропоную? Мій конкретний крок як народного депутата - це законопроект, який перед­бачає, що частка заробітної пла­ти працівника в собівартості продукції буде становити не 6%, як сьогодні, а 40-45 відсотків, як це є в європейсь­ких державах.

Прості розрахунки показують, що середня зарплата може зро­сти в сім разів і тоді становити­ме 7-10 тисяч гривень.

І для цього не потрібно років чи навіть місяців. Необхідна воля парламенту.

Скажу також, що від такого рішення не постраждає бюджет держави. Звісно, що зменшать­ся надприбутки олігархів. Але якраз це і добре. Бо нині в Ук­раїні маємо величезну різницю доходів між бідними і багати­ми. Недавно знайомився з да­ними ООН відносно України.

В нас 80% населення, тобто кожний четвертий із п'яти ук­раїнців живе за межею бідності.

Співвідношення доходів 10% найбагатших людей в Україні до доходів 10% найбідніших ста­новить сорок до одного (у краї­нах ЄС близько п'яти до одно­го). За розрахунками соціологів, кожному десятому украї­нцю бракує грошей навіть для того, щоб поїсти, ще сімнадця­ти мільйонам коштів вистачає тільки на їжу. Згідно з дослід­женням Федерації профспілок України, бідні громадяни спла­чують у 50 разів більше по­датків, аніж багаті.

Для цивілізованої держави це є неприпустимо.

Тому вважаю пункт моєї про­грами про зарплати важливим. Відповідний законопроект - одним із першочергових, а се­редню зарплату на рівні 7-10 тисяч гривень - цілком реаль­ною.

Наступний пункт моєї програ­ми - робочі місця. їх можна і треба створювати за рахунок відкриття нових, сучасних, еко­логічно чистих містоутворюючих підприємств у кожному рай­онному центрі, більших і мен­ших містечках. Як це у нас було.

Підприємства такі можна створити завдяки інвестиціям - як державним, так і приватним. Але для цього потрібне спри­ятливе законодавство і цільові програми для кожного конкрет­ного району. Як депутат Вер­ховної Ради буду ініціювати відповідні законопроекти та втілення цільових програм на території свого округу.

- Кажуть, основне завдан­ня мажоритарника - залучи­ти гроші на округ.

- Так. І це можна зробити дво­ма шляхами. Перший - через державний бюджет. І другий - через міжнародні інвестиційні фонди. Як правник та управлі­нець з досвідом знаю, як доби­тися результату.

- Особливо гостро стоїть питання працевлаштування перед молоддю.

- Вважаю, що на законодав­чому рівні необхідно закріпити право молодих людей на пер­ше робоче місце. Такий зако­нопроект я розробив. В ньому передбачені податкові пільги для підприємств, які створюва­тимуть такі перші робочі місця.

- Дуже болюче питання для українців - питання забезпе­чення.

- Необхідно встановити розмір пенсій на соціально справедливому рівні.

Нині розрив між мінімальни­ми і максимальними пенсіями неприпустимо великий. Пере­конаний, що найбільша пенсія, в тому числі депутата Верхов­ної Ради, не повинна переви­щувати найменшої більше, ніж у два-три рази.

Я знаю, що рівень мінімаль­них пенсій є дуже низьким, але він безпосередньо прив'язаний до заробітних плат. Вірю, що законопроект про збільшення зарплати, про що я казав вище, буде прийнятий от тоді то і рівень мінімальної пенсії відпо­відно зросте в рази і буде ста­новити 5-6 тисяч гривень.