- Насамперед хочу вказати на великого нашого ворога і найпершого союзника злочинної влади. Це та зневіра й апатія, яка оволоділа всім українським суспільством. Мені дуже прикро, що ця байдужість напосіла й на галичан. Часом здається, тут ще більше розчарування, ніж у Центрі чи на Сході. І цьому є природне пояснення. Саме галичани виявили найбільший ентузіазм під час Помаранчевої революції, вони повірили політикам з особливою щирістю і віддавали Майдану все, що могли. А де найпалкіші і найщиріші надії - там найтяжче зневір’я після поразки. Тому, коли кандидат у депутати їде в село, щоб зустрітися з людьми, роботяща бабуся кричить йому ще здаля: «Най би до мене приїхала вся Верховна Рада, то я, поки не викопаю бульбу, не підведу голови». По всій Україні утвердилося переконання: «Вони там усі однакові!» І саме в цих настроях я бачу першу загрозу нашому українському вибору.
- Невже тільки наслідки Помаранчевої революції так гнітюче вплинули на людей і породили цю зневіру? Адже, попри все, Майдан був світлою сторінкою в нашій історії.
- Ні, звичайно. Велику недовіру посіяла й аморальна поведінка депутатів. І то незалежно від їхньої партійної приналежності. Всі вони відверто жирують на тлі убогого існування народу. Захмарні зарплати, безкоштовні квартири, незчисленні пільги мають і регіонали з комуністами, і наші рідні обранці, за яких ми стояли горою. Так, там ще є кілька людей, котрі викликають крихту довіри. Але навіть серед них ми не побачили жодного достойника, який би вийшов на трибуну й сказав: «Схаменімося, що ж ми робимо? Люди не мають на ліки, а ми гребемо собі оздоровчих по 40 тисяч! Як же ми повернемо собі довіру виборців, якщо у нас пре з горлянки, а ті, хто нас вибрав, не можуть звести кінці з кінцями...».
- Може б, це ще не так зачіпало людей за живе, якби вони бачили хоч якісь позитивні результати депутатської праці то ж наш віз стоїть на місці уже понад двадцять років. Опозиція багато говорить, та мало робить.
- Я вам скажу крамольну річ. У мене давно склалося враження, що багато хто з них дуже добре почувається саме в опозиції. Він там зручно прижився, отримує ті самі гроші, що й провладний депутат, але ні за що не відповідає. Люди звертаються до такого парламентаря з проханням допомогти, а в нього вже заготовлена відповідь: «На жаль, нічим не можу вам зарадити, бо я в опозиції. Ось коли ми прийдемо до влади, тоді я вам усе зроблю». І все, він умив руки і далі живе як жив. І навіщо йому лягати кістьми за мовний закон ? Краще передрімати ту лиху годину та й знов — до корита. Зате на нових виборах буде чим присягатися народу: ми цей закон скасуємо, ми оголосимо імпічмент президенту! А як же ти, голубчику, це оголосиш, якщо закон про імпічмент піде на підпис Януковичу? Тому я казав і кажу: найбільша опозиція До влади — це ніякі не партії, а сам народ. Парламент не змете цю промосковську мафію, як зараз нам обіцяють усі кандидати. Це зроблять люди.
- Маєте на увазі новий Майдан? Але ж Ви самі сказали про суспільну апатію і зневіру. Люди доведені до такого відчаю, що ведуться на гроші. Мовляв, якщо всі вони однакові, то проголосую ліпше за того, хто дасть якусь копійчину. Сьогодні всі говорять про те, як приховані «опозиціонери» від влади засівають округи грішми.
- Не в моїх правилах нападати на своїх опонентів. Це не мій стиль, я приїхав на округ боротися не з опонентами, а донести людям свою позицію. Якщо я встигну це зробити, то мені не загрожують ні великі гроші, ні «заяви різних організацій», на які мої суперники опираються, як на милиці. Я маю найбільший капітал — це моє чесне ім'я. І коли кажу про повернення довіри людей, то йдеться насамперед про нове моральне обличчя депутата. Якщо ми відмовимося від непомірних благ і покажемо громадянам, що ми готові до жертовної праці на користь людей і Вітчизни, тоді нам повірять. Тоді громадяни побачать, що є за ким іти і також покажуть, що вони готові до громадянського опору. Іншого шляху немає.
- Вас знає весь світ, але можуть не знати в селах Вашого округу. Хоч Ваша відмова від Шевченківської премії на знак протесту проти Табачника сколихнула всю Україну і докотилася до кожного хутора.
- То Вам подобається Ваш округ? Кажуть, аби Ви балотувалися у Львові чи, скажімо, у Рівному, то Вам навіть не треба було б розвішувати плакатів. Перемога стовідсоткова. Там Шкляра знають в обличчя.
- Повірте, мені подобається мій округ. Я за походженням і складом характеру є сільським чоловіком. Село — колиска нації, саме воно давало Україні найбільше патріотів, письменників, учених, зрештою, і повстанців давало тільки село. Тому в долі українського села — мій найбільший біль і гнів, який ще побачить Україна. А Миколаївщина, Золочівщина, Перемишлянщина — це вже моя друга батьківщина. Тут я зустрів рідні душі, люди безкоштовно дають мені бензину на авто, дають житло, приносять пляцки, без жодної оплати ходять по селах і розповідають, що на їхньому окрузі в депутати йде Шкляр
- А чому Ви мовчите про те, що в Перемишлянах на День Прапора Вас не пустили на мітинг біля пам'ятника Шевченка через те, що той захід оплатив інший кандидат. Трохи дивно, погодьтеся, що Шевченківського лауреата не пустили до пам'ятника Шевченка. Так само було і в Миколаєві на дні міста. Я знаю, що Вас також не пускали в деякі школи та інші заклади.
- Все це пусте. Люди в тому не винні. Це перекоси окремих заляканих чиновників. Прикро було за деякі школи. Спершу я думав, що директори мене бояться через мою особисту війну з Табачником. Аж виявилося, що причина в іншому. Просто вони мають певні зобов'язання за те, що їм вставили вікна. То я з цього приводу тільки сміюся і кажу, що надійде час — і я зашклю вікна всій Україні, бо моє прізвище Шкляр. Тому я на тих чиновників не ображаюся.
- Ходили чутки, що Ви знімете свою кандидатуру на користь котрогось із кандидатів.
- А що — в нашому окрузі балотується Любомир Гузар чи Ліна Костенко? На чию користь мені зніматися, скажіть, будь ласка? Мене на округ запросила громада, а не партія послала. І я несу перед цією громадою особливу відповідальність. Тому ми разом будемо боротися до переможного кінця.
- Але скажіть, як протистояти тим кандидатам, які, заховавшись за різні партійні вивіски та опозиційні гасла, насправді ідуть від влади? У них великі шанси на перемогу, бо вони не злазять з телеекранів, постійно крутять рекламні ролики, заполонили своїми фізіономіями всі газети й паркани.
- Я думаю, що наші люди мудрі і якраз за цими ознаками розпізнають хитрі писки тушканчиків. Вони, ці тушканчики, схожі на псів, які ставлять свої мітки під кожним стовпом. Дорогими банерами, подарунками, грішми, чим завгодно. Але в Галичині ідея переможе гроші. Чим ближче до 28 жовтня, тим гостріше люди відчувають, що нинішні вибори — це битва за Україну. Не за парламент, а за подальший шлях і долю нашої Вітчизни. І я переконаний, що в нації мусить спрацювати інстинкт самозбереження. Навіть на підсвідомому рівні. У вирішальний момент здригнеться рука й у того, хто взяв гроші, і він поставить свою галочку там, де підкаже серце.