«У принципі, музей у місті є, але фактично його немає. Він закритий вже багато років і ніхто з нас не поцікавився його долею. Звичайно, найбільше виню себе. А я що - не бачила закритого музею? Чому не стукала в усі двері? Хто забороняв? Навіть якби не допомогло, совість була б чистою - знала б, що все зробила для цього. Чому, власне, сьогодні я взялася викласти свої думки про музей? Буквально недавно мене познайомили з директором історико-краєзнавчого музею Винників, і те, що я побачила, спонукало до дії. Зрозуміла, що в Миколаєві необхідно терміново відновити роботу такої установи. Насамперед, потрібна людина, яка б оживила цей музей... і жила ним. І при такому великому безробітті на конкурсній основі, думаю, знайшлася б людина, яка змогла за ним дивитися. Адже справжній музейний працівник - це людина, яка готова без належної винагороди вивчати і досліджувати старовину, а ще вирішувати безліч незручних проблем. За роки Незалежності було багато різних влад: змінювалися міські і районні очільники, голови адміністрацій, керівники відділу культури. Хай би кожен з них написав і розповів: а що ж він зробив для того, щоб музей працював. А то складається враження, що влада не розуміє важливості музейних колекцій, через які ми пізнаємо себе: хто я, звідки прийшов і куди йду? Поляки, французи чи будь-яка інша свідома нація уміють шанувати все своє, а ми працюємо на знищення самих себе.
Є люди, які хочуть розвивати в Миколаєві туризм. Цікаво, а як без музею? А так все починалося обнадійливо. Скільки праці і скільки експонатів вклав у цей музей перший і єдиний його директор Іван Маційовський. Здається, наш музей міг дати фору будь-якому обласному. Чому так сталося, що ми втратили дуже багато експонатів, а який стан будівлі - хто в цьому винен? Думаю, що експозиція музею мусить бути відтворена повністю. Де і коли пропали вони? Чому ніхто не був відповідальним за музей ? Чому цінності не передавалися по акту?
А ще є пропозиція, щоб у нашому історико-краєзнавчому музеї були висвітлені всі дії місцевої влади всіх років. Були і добрі рішення, а були і цілком злочинні. Історію ми повинні знати не тільки давню, але і сьогоднішню...
Невже ми хочемо залишити дітям і внукам кнайпи на кожному кроці, а потім будемо нарікати: яке погане молоде покоління. А що зробили для культурного виховання? Ми з вами? Мені здається, що проблема в нашій байдужості.
«Ми повинні знати, а тим більше наші діти, хто ми, які кривди зазнав наш народ від сталінсько-комуністичного режиму, про операцію “Вісла” - брутальне переселення українського населення зі своїх рідних земель, які Сталін віддав Польщі. Більше знати про героїв як усієї України, так і нашого району. Історія твориться і сьогодні, а тому все це має бути зафіксовано. Для цього нам потрібно, щоби запрацював Миколаївський історико- краєзнавчий музей.
Громадські організації Миколаєва звертаються до керівників району і міста зі зверненням. Просимо відновити роботу історико-краєзнавчого музею в Миколаєві. Ми проти віддання будівлі приватному власникові, який після розбудови для своєї вигоди обіцяє утримувати і музей. Громада має гіркий приклад такої співпраці, внаслідок якої позбулись міського туалету в парку на площі Ринок. Громада пропонує наразі здійснити незначний ремонт, а в майбутньому, коли мине криза, здійсниться розбудова музею.
До речі, інколи, щоб повністю зробити реконструкцію об'єкта, вигіднінше повністю розпочате нове каркасне будівництво. Компанія ПрофМетМонтаж пропонує строительство быстровозводимых зданий швидко і якісно. Рекомендуємо.
Іван Величко, голова Спілки політв’язнів та репресованих».