27-річний Володимир Венчур третій рік працює головним спеціалістом відділу державного земельного кадастру Управління Держземагентства у Миколаївському районі. Але розповідь наша не про службу, а про його спортивно-культурні хобі.
Нещодавно він повернувся із Алушти, де у складі збірної Львівщини взяв участь у фінальних змаганнях XV Всеукраїнської спартакіади серед державних службовців: уже другий рік поспіль виступав у складі волейбольної дружини. Волейболісти посіли у підсумку 17 місце (26 збірних), перемігши Донеччину, Луганщину, Рівненщину і поступившись Хмельниччині та Одещині. Власне, молодий чоловік намагається вести здоровий спосіб життя. Захоплюється не лише волейболом, але і баскетболом (виступав за першу Миколаївську школу), а також футболом. Крім цього, гарно співає: свого часу був учасником художньої самодіяльності Львівського Національного аграрного університету. Із шкільних років часто збиралися із друзями на своєрідні спортивні забави, обов’язковою програмою яких спочатку була гра у баскетбол, потім – у волейбол, а на завершення – футбол. Власне, вуличні футбольні змагання теж потрапляли до переліку захоплень Володимира Венчура. Але найновішим його уподобанням нині є підводне полювання. Цим серйозно займається уже 5 років. Офіційно зареєстрований у львівському клубі дайвінгу і підводного полювання «Немо». Має уже чотирьох учнів. Його ж учителем, а також першоджерелом інформації був Інтернет. У дитинстві часто купався у масці із трубкою в озері «Задорожнє»: батько родом із присілку Дубина у Вербіжі, де щоліта бував і Володя. Коли підріс і пішов на роботу, купив відповідний гідрокостюм, бо обладнання для підводного рибальств є не з дешевих. Постійно тренується, навіть, узимку, щоб не втрачати фізичної форми, тричі на тиждень відвідує басейн: «Є спеціальні вправи для затримки дихання. Іноді взимку виїжджаємо на озера біля ГЕС. Улітку цього року були на підводному полюванні у Судаку – збирали крабів, полювали на морську рибу. Коли нема можливості виїхати на море, полюємо і в прісних водоймах: на Щирку чи на річці Стрий. Тепер маємо тепліші костюми, то плаваємо навіть і при дванадцятиградусному морозі.
Пригадую здивування рибалок на «Байкалі»: при такій температурі частина водойми уже була замерзла, але ми пірнали там, де ще криги не було. А якось під час морського полювання, коли збирали рапанів на тринадцятиметровій глибині, викликали захоплення навіть у дайверів, які плавали поруч. Окрім денного, практикуємо і нічне полювання (це можуть собі дозволити, за твердженнями фахівців, тільки справжні професіонали – А.М.). Найбільше мені подобається у цій справі не стільки мисливський азарт, як краса і таємниці підводного царства – водорості, каміння, манера поведінки риби. У кожній водоймі – свій підводний світ. Це треба бачити. Дуже гарно. Це неможливо осягнути, залишаючись на суші. Не раз доводилося бачити, як щука поїдає мальок».
Володя каже, що спогадів у нього багато, адже кожна поїздка цікава по-своєму. Але найпам’ятнішим його трофеєм була щука вагою 12 900 кілограма. Торік у Міжводному (Крим) вдалося зловити навіть лаврака – рідкісну рибу (дуже швидко плаває), яку ще називають морським вовком: «Його вдалося виявити на шестиметровій глибині під каменем, - згадує плавець-мисливець. – Як правило, на морі риба ховається під камінням. Полювали і на сома. Але у нас нема такої прозорості води. Тому ця риба іще не попадалася, але дуже хочеться її зустріти».
У листопаді 2010 року фото Володі із трофеями отримало другу за кількістю голосів в інтернет-голосуванні позицію у числі переможців фотобитви (номінація «Пастка»), яку проводив портал підводного мисливця.
Батьки Володимира Венчура спочатку дуже хвилювалися від такого захоплення сина, адже будь-яка навіть найменша помилка може бути фатальною. Зараз уже звикли. Син же запевняє: «Я у воді – як риба». На кожен свій день народження збирає друзів і частує різноманітними рибними стравами, які уміє готувати на будь-який смак. А підводним полюванням рятується від нудьги, поганого настрою, буденної рутини, життєвих стресів. «Це не тільки хороший спосіб відпочинку, але і загартування», - вважає Володя.
Зараз переймається долею рідного брата Мар’яна, із яким допоки Володя захищав честь держслужбовців Львівщини в Алушті, сталася трагедія: він потрапив у лікарню і тепер щодня бореться за життя: “Родина уже витратила на лікування усі заощаджені кошти і шукає виходу. А тим часом кожен день життя Мар’яну обходиться у більше як шістсот гривень. Допомогти йому можна. Розрахунковий рахунок 373969081004 ЄДРПОУ 09325703 МФО 325796. Банк одержувача філія Львівське облуправління АТ «Ощадбанк». Допомога на лікування Венчура Мар’яна Любомировича №79923”.
