Незважаючи на дискусійність висновків, значним вкладом у дослідження української історії ХІІІ ст. стали дві наступні публікації присвячені шлюбам короля Данила та проблемі існування двох його синів з однаковим ім'ям Мстислав. Дискусійність висновків лежить у площині обмеженого числа джерел, а подекуди їх відсутності. Погоджуючись з гіпотезою М.Грушевського, яку підтримав Б.Влодарський, що шлюб з Анною Мстиславною відбувся невдовзі після здобуття Мстиславом Галича, дослідник датує його липнем 1217 р. Напевно правильніше було би, слідом за М.Грушевським, І.Крип'якевичем та М.Котляром датувати цю подію липнем 1219 р. Час укладення другого шлюбу дослідник відносить до періоду між 1242-1245 рр., аргументуючи свою версію досконалим висвітленням галицько-литовських стосунків у світлі вірогідного шлюбу Данила Романовича з дочкою князя Довспрунка. Так могло бути, але ми не знаємо дати смерті Анни Мстиславни (не пізніше 1252 р.), тому це питання і надалі залишається гіпотезою. Те ж саме стосується двох Мстиславів. Так могло бути, але так могло і не бути. Хоча діяльність Мстислава Даниловича не знайшла відбитку у літописах до 1271 р., це ще мала підстава для версії про смерть першого Мстислава та пізніше народження другого. Про багатьох князів, існування яких підтверджено іншими джерелами, у літописах взагалі немає відомостей. Необхідно шукати додаткову аргументацію, але проблеми цікаві і підняті закономірно.
Український читач мав нагоду познайомитися з публікаціями Д.Домбровського, присвяченими шлюбній політиці князя Лева Даниловича та політичним стосункам із західними сусідами між 1264-1300 рр. Ці праці не тільки заповнили величезну прогалину в дослідженнях української історії другої половини ХІІІ ст. і зокрема такої особистості як князь Лев Данилович, не тільки продемонстрували великі можливості залучення джерел, до яких раніше дослідники цих проблем не зверталися, але й показали нові сильні сторонни самого автора як дослідника проблем політичної історії. Продовженням цієї теми стало дослідження перебігу боротьби за краківський трон у 1288-1290 рр., у якій брав участь Лев Данилович.
Також ще один напрямок досліджень історик започаткував розвідкою про синів Мстислава Ростиславича Хороброго. Смоленська гілка Рюриковичів взагалі належить до найменш досліджених, тут ще можливі не тільки уточнення, але й значні доповнення та спростування.
Своєрідним підсумком генеалогічних студій стала монографія "Родовід Романовичів, князів галицько-волинських ", недавній вихід якої з друку став подією не тільки для польської науки. Ця праця потребує окремої більш широкої рецензії або навіть рецензій окремих розділів.
Заслуговують на увагу також рецензії Д.Домбровського, зокрема на монографію литовського історика Е.Гудавічюса „Міндовг" та „Генеалогію угорських Анжуйчиків" С.Сроки (разом з Д.Карчевським).
Д.Домбровський активний учасник міжнародних конференцій з медієвістики. Він виступав на Міжнародній науковій конференції до 800-річчя народження Данила Галицького 28.10.2001 р. у Львові, на V Міжнародному конгресі україністів у Чернівцях 28.08.2002 р. з доповіддю „Проблеми генеалогії Романовичів і історіографія питання", на XV науковій конференції в Москві 30.01-1.02.2003 р. та інших.
Прихiд у польську науку нової генерацiї неупереджених дослідників з сучасним європейським мисленням, яскравим репрезентантом якої є д-р Д.Домбровський, обiцяє подальший успiшний розвиток історичної науки, плідний перебiг дискусiй з найбільш заплутаних проблем та нормальну толерантну співпрацю польських та українських істориків.
Леонтій Войтович