Цього року відомий громадський діяч Василь Шкляр у День Соборності звернувся на Софійській площі у Києві до лідерів опозиції із закликом об'єднатися в єдиний фронт супроти владного режиму. І до нього дослухалися. Адже Шкляр постійно перебуває на передньому краї громадянського опору антиукраїнським силам, він є одним із засновників Комітету на захист української мови.
Його полум'яне слово постійно звучить на велелюдних мітингах спротиву по всіх містах України — від Одеси, Дніпропетровська й Кривого Рогу — до Львова, Івано-Франківська й Рівного, адже до жодного політика сьогодні не приходить стільки людей, як до Шкляра. Досить згадати, як на презентацію його книги «Чорний Ворон» у Львові до стін Національного університету прийшло 7000 людей. А в Одеському театрі під час зустрічі з Василем Шклярем студенти-юристи раптом вивісили на ширину всього балкону червоно-чорний бандерівський прапор. І це у зрусифікованому місті, де, здавалося б, все українське давно задушене. Так було і в Кривому Розі, Черкасах, Дніпропетровську, Кіровограді... Не кажучи вже про Івано-Франківськ, Дрогобич, Коломию, Стрий, Калуш...
Василь Шкляр воістину став улюбленцем сотень тисяч читачів, жодна книжка за всі часи незалежності не мала такого успіху, як його « Чорний Ворон». Тираж книги сягнув рекордної кількості — 150 000, однак роман і нині постійно перебуває в лідерах продажу. Кажуть, його читають навіть ті, хто давно нічого не читав. І тепер зовсім, реальним видається побажання 90-річного сотенного УПА Мирослава Симчича (Кривоноса), який сказав, що ця книга має бути в кожній українській хаті. Думається, що не лише в українській. Адже роман уже перекладається іншими мовами, нещодавно його перекладено навіть англійською, що є великою рідкістю для української літератури.
То хто ж він такий, цей відомий, відкритий до всього світу і до людей, а проте загадковий своїм талантом письменник? Народився Василь Шкляр 1951 року в селі Ганжалівка, що на Звенигородщині Черкаської області. Тобто з'явився на світ у самісінькому осерді України, в Шевченковому краї, славному гайдамаччиною і козацькою волелюбністю.
Ранньою печаллю для майбутнього письменника стало те, що він не знав жодного свого діда. Того забрав голодомор, а той загинув у боротьбі з московсько-більшовицькими окупантами, яка точилася на Черкащині ще й у 20-х роках минулого сторіччя. Офіційна влада нарекла його бандитом. А Василева бабуся Оксана казала, що дід був офіцером ще царської армії, потім став старшиною Армії УНР, а згодом, коли визвольні змагання було програно, пішов до лісу. Пішов, щоб і далі боротися з московськими зайдами. Його і знайшли забитим під лісом. Із розпанаханих грудей визирало оголене серце. Це саме такі земляки Тараса Шевченка справдили його пророцтво «І повіє огонь новий з Холодного Яру!» Вони написали на своєму чорному бойовому прапорі «Воля України або смерть!» і до кінця залишилися вірними цьому гаслу. Щоб на їхній крові, на їхніх могилах проросла для майбутніх поколінь ідея нашої Незалежності.
Мине зовсім небагато часу, і це гасло, цю ідею підхоплять вже в Західній Україні вояки УПА. Вони добре знатимуть заповіти холодноярців, вони візьмуть навіть їхні псевдо, а УПА- Південь сформує ціле військове з'єднання під кодовою назвою «Холодний Яр». І це будуть два етапи єдиної боротьби єдиного народу. Адже у лавах холодноярців воювали і галичани, а до лав УПА прийшли і хлопці зі сходу, які зрештою теж поклали свої буйні голови лише заради найвищої ідеї — ідеї Самостійної України.
Цей біль, цей гнів, ці святі ідеали національної честі згодом і вибухнуть у романі Василя Шкляра «Чорний Ворон». Вибухнуть з такою силою, що здригнуться наші серця, з багатьох очей спаде полуда, іскри холодноярського вогню запалять тисячі й тисячі душ вогнем патріотизму, у сонній свідомості про кинеться пам'ять і почуття національної гідності. І навіть з Донбасу автору надходитимуть листи: «Вы перевернули мое сознание», «Правда должна объеденить наш народ», «Вы открыли мне глаза на истинную историю» . Та найбільшою похвалою для Василя Шкляра будуть зізнання київських юнаків та дівчат-одеситок, що вони після прочитання «Чорного Ворона» почали розмовляти лише українською мовою.
Однак повернімося до біографії письменника. Після закінчення Звенигородської середньої школи з медаллю він вступає на філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка і вже з другого курсу отримує направлення до Єреванського університету, де студіює вірменістику та сходознавство. Після успішного завершення навчання працює в Центральному державному історичному архіві науковим співробітником, та згодом розпочинає журналістську діяльність. За утвердження ідей державотворення отримує найвищу журналістську премію «Золоте перо». Водночас одна за одною виходять його книжки прози. На порі становлення нашої незалежності Василь Шкляр поринає у громадську та політичну діяльність — стає прес-секретарем і членом Проводу Української республіканської партії пліч-о-пліч з Левком Лук'яненком, Михайлом Горинем, Василем Овсієнком. Як журналіст він багато їздить по світу, буває в гарячих точках. Цей досвід лягає в основу його роману «Елементал» про полювання російських спецслужб на родину генерала Дудаєва. «Коли федерали розшукували по всьому світу Аллу Дудаєву після загибелі Джохара, — згодом розповість в одному зі своїх інтерв'ю письменник, — ми в той час з Аллою Федорівною пили каву в Карпатах».
Кожен новий роман Василя Шкляра стає яскравим явищем у вітчизняній літературі, і зрештою критики називають Шкляра батьком українського бестселера. Письменник отримує цілу низку престижних літературних нагород, його твори перекладають за кордоном. Вершиною успіху став роман «Чорний Ворон» («Залишенець»), який увінчаний Національною і Народною Шевченківською премією, отримав міжнародну австралійську премію «Айстра», премію «Ярославів Вал» як найкращий історичний роман.
Тим часом Шкляр активно займається громадською діяльністю, його авторитетний голос постійно звучить на захист української мови, наших національних героїв, національної гідності українців. Він є одним з організаторів Всеукраїнського комітету на захист української мови, його чесне ім'я постійно з'являється під різкими й безкомпромісними заявами проти окупаційної політики злочинної влади.
Будучи воістину моральним авторитетом, людиною честі й високого громадянського покликання, Василь Шкляр на прохання громад Золочівщини, Перемишлянщини і Миколаївщини іде до Верховної Ради, в якій сьогодні найбільшим дефіцитом є Патріотизм, Совість, Людська і національна гідність, вірність ідеалам українських героїв.
«Сьогодні всі кандидати у депутати, — каже письменник, — присягаються, що вони не стануть тушками. Уявляєте, до чого ми докотилися? Хіба ж це велика чеснота — не стати тушкою, тобто бути нормальною людиною, а не продажним негідником. Сьогодні наше покликання полягає в іншому. У самовідданій жертовній боротьбі зі злочинною владою, яка фактично оголосила війну українській нації. Я приймаю цей виклик. Я іду на війну».
І правду каже онук Великого Провідника Стефан Бандера: сьогодні вибір не стоїть між Василем Шклярем та його опонентами по округу. Сьогодні перед нами постає питання всеукраїнського значення - Шкляр чи Табачник? І відповідь на це запитання повинен дати кожен виборець.
